Системи оцінювання з орієнтацією на особистість дитини
Дати дитині радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їх серцях
почуття гордости, власної гідности - це перша заповідь виховання. У наших школах не повинно бути нещасних дітей, душу яких гризе думка, що вони ні на що не здатні. Успіх в навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, що народжує енергію для подолання труднощів, бажання вчитися.
Василь О. Сухомлинський
Застановімося
Досі у школах України існує п’яти (або іноді, шести) бальна система оцінювання учнів! Після закінчення кожного уроку та підбиття підсумків учителька ставить кожній дитині оцінку, яку записує в дитячий щоденник і в учительський журнал. На запитання, як учителька визначає, яку оцінку поставити, у відповідь часто почуємо, що такі оцінки ставлять у “комплексі” - за домашні завдання, за усну відповідь, за роботу біля дошки та за поведінку під час уроку.
Застановімося над поняттям “у комплексі”. Може бути, що дитина дуже старається, але не в силі дійти до правильної відповіді. А може бути навпаки, дитина на уроці нічого не робить, заважає учительці та іншим, але відповідає правильно.
Застановімося! Якої оцінки заслуговує перша дитина, а якої – друга? Що має бути більше відзначено “в комплексі” - знання, відношення до навчання чи поведінка?
Можна ствердно відповісти, що усі компоненти мають мати однакову вагу. У такому разі і перша, і друга дитина мають отримати чотири. Але, як показали спостереження у клясах, найвірогідніше, що перша дитина отримає четвірку, а друга – трійку ( а якщо заваджала попереднього дня, то навіть двійку). Застановімося! Чи таке розв’язання позитивно впливає на навчання кляси та кожної дитини зокрема? Чи можна сказати, що така оцінка об’єктивна?
І треба було, щоб Війві посадили зі мною!
І тепер вона сидить на уроках, як статуя – не поворушиться і від Марини Сергіївни погляду не відводить. Ото, мабуть, зануда. З таких і відмінники народжується. Їм за поведінку оцінки ставлять.
Я сюди крутнуся, туди крутнуся, або повітряного змія конструюю, а Марина Сергіївна – завжди так раптово: “Вовенко, ану повтори, будь ласка, те, що я розповідала!..”
А хто знає, про що вона розповідала?
Я зирк на Мишка, зирк на Васька, а вони плечима стенають – теж не слухали.
– …Ви розповідали… – повільно починаю я і з надією дивлюся на Війві.
А вона сидить, наче нежива, наче не чує, що я чекаю від неї допомоги – тільки очі потупила. І трохи почервоніла. Мабуть, ото їй соромно за мене.
– Ви розповідали, що… – знову повторюю повільно і непомітно штовхаю Війві в плече.
Але безнадійно – вона мовчить, а учителька великими літерами пише у моєму щоденнику: “Мирослав знову неуважний на уроках – зовсім не слухає вчителя”. Добре, що хоч двійку за поведінку не вліпила.
“Війві” (с.38- 50) у книжці “Озеро Олдан”, Михайло Слабошпицький, Веселка, 1990.
Часто буває, що через брак часу на уроці учителька дає вивчити новий матеріял додому. Вдома з однією дитиною працює мама, тато та ще й бабуся, допомагаючи їй “вивчити уроки”. Натомість інша дитина змушена через домашні обставини працювати самостійно. Перша дитина приходить до школи і може відповісти на всі запитання учительки, тоді як друга дитина знає матеріял, але не повністю.
На яку оцінку заслуговує перша, а на яку друга дитина? Зі спостережень у клясах видно, що правдоподібно перша дитина буде « вчитися на п’ятірки», а друга- “на четвірки”.
Застановімося! Чиї зусилля віддзеркалює така оцінка : дитини? Чи батьків? Які обставини вона відбиває: шкільні? Чи домашні? Така система: винагороджує знання дитини? чи карає
за брак знань?
Застановімося! Чи досконалою є система оцінювання, яка існує сьогодні в школах України? Чи об’єктивно оцінюємо діяльність дітей? Чи вважають діти та батьки, що оцінки об’єктивні? Як часто використовується оцінку для винагороди чи покарання?
В останній день навчання я підводила підсумки роботи класу. Кількох дітей нагородила похвальними листами за добру роботу.
Була вражена страшним переживанням своєї Світлани. Мені здавалося, що їй серце розірветься, очі не витримають прихованого жалю і ринуть сльози. Я дивилася на неї і в самої стискалося серце. Дати грамоту – означає змінити своє слово. Однак як не дати можливости досягнути того , що здається зовсім втраченим.
Я вирішила, що кожен, хто доведе в перший тиждень навчання свою працьовитість, отримає похвального листа. Згадую метушливі очі Світлани і думаю, а хіба був інший вихід? Петро і Славко також намагалися показати, що їм байдуже, проте їм було важко на душі.
Ох і боюся я за ці вразливі серця.
Надія В. Венгер м. Львів СШ № 49
У попередніх розділах ми розглянули різні техніки, які можуть використовувати і учительки, і діти, щоб оцінити навчальний процес. Особливу увагу звернемо на самооцінювання дитиною для підтримання ідеї освіти впродовж життя.
«Лицем до дитини»
Мета особистісно – орієнтованого навчання за принципами “Лицем до дитини” – сприяти розвиткові об’єктивного оцінювання досягнень дитини та розвитку в дитини системи самооцінювання. Для цього потрібно змінити систему оцінювання навчального процесу. Обговорення цього саме й є завданням цього розділу.
Читай далі:
Розвиток стосунків з дорослими
На що вказують дослідження – Розвиток самооцінки (Здорова й нездорова самооцінки, Самооцінка шляхом помилок, Самооцінка шляхом успіху, Вплив дорослих); Необ’єктивність оцінки учителя; Статеві відмінності
Теоретичне обґрунтування – “Помилка” (Невивчений матеріял, Стадії розвитку, Необхідність); Системи оцінювання (Система норм, Система критеріїв); Мета оцінювання (Контроль учительки над дитиною, Встановлення діягнозу, Підбиття підсумків)
«Лицем до дитини»
Практичне застосування – Оцінювання як шлях до самооцінювання (Помилка, Заохочення до навчання, Роблення книжечки); Як обмежити упередженість учителя (Оцінювання за системою критеріїв на практиці, Встановлення критеріїв оцінювання) Роля учительки; Оцінка для вдосконалення (Співбесіда)
Програма навчання – Вміння оцінювати процес і результати роботи
Для дискусії та обговорення в групах
Самоаналіза вчителя
«Лицем до дитини» > Підручник > Оцінювання