Спримання мови на слух та розвиток розмовної мови в дітей початкових кляс

Роль учителя – створити ситуацї, в яких мова з'являтиметься природньо… Коли діти отримують продумані завдання, у них виникає потреба комунікації, думання вголос, дискусій, переговорів. У таких моментах з'являється природня необхідність вживати мову.
Андру Вілконсон (Andrew Wilkinson – oracy), 1988

Застановімося

Людина вживає мову для спілкування. У спілкуванні відбувається обмін інформацією, спостереженнями, особистими думками. З боку слухача усе спілкування має елемент незнаного. Той, який слухає, не знає наперед, що говоритиме той, кого він слухає. Можна сказати, що якщо слухач наперед знає, що буде сказане, то навіщо марнувати час і вдавати, що слухаєш. З боку того, хто говорить, спілкування уможливлює подачу незнаної інформації чи особистих спостережень і думок в усній формі.

Натомість у клясі спостерігаємо, що дитина часто переповідає те, що всім іншим у клясі вже відомо.

Наприклад:

  • Дитина переказує перед цілою клясою оповідання, яке усі діти мали прочитати на домашнє завдання. Кожна дитина, яка виконала домашнє завдання – знає зміст оповідання. Застановімся: для чого було читати вдома, коли є нагода в клясі сидіти і послухати, що інші діти скажуть, а тоді, можливо, самому щось скомбінувати?

  • Кляси переглядали театральну виставу. Дитина переповідає перед цілою клясою сценарій вистави. Застановімся: для чого тихо сидіти і слухати, коли кожен бачив одну і ту ж виставу? Чи не краще помріяти про те, що відбуватиметься під час переви?

  • Попереднього для діти спострігали за снігом, який падав великими клаптями з неба, та під керівництвом учительки зробили заключні висновки про сніг. Сьогодні одна дитина переповідає спостереження та повторює висновки. Застановімся: для чого слухати, коли всі були і всі знають, що відбувалося?

  • На попередньому уроці кляса мала нагоду переглянути цікавий фільм. Дитина переповідає сюжет фільму. Застановімся: для чого слухати, коли всі разом бачили той самий фільм?

У вище зазначений ситуаціях, дитина, яка переповідає, не мусить точно і стисло говорити, бо інші й так знають про що йдеться. Коли учителька звертає увагу, що дитина про щось забула під час переповідання, то дитина знає, що все про що вона говорить не пов'язане з реальним світом – це лише вправи, бо вона нічого нового учительці не говорить.

Цікаво додати, що у поданих вище ситуаціях згадуються колишні збори комуністичної партії, де всі знали наперед, про що йтиметься далі. Ні одноклясники, ні вчителька не є справжніми співбесідниками, бо той, хто говорить – не говорить нічого нового, а той хто слухає – не чує нічого нового. Спілкування не відбувається.

У класі висить кишенька «Про що б ви хотіли поговорити?» Діти кладуть туди свої запитання. Якщо дитина не хоче називати своє ім'я в записці, я дозволяю це робити.
О. О. Герелей, м. Львів

Під час переповідання всім відомої інформації, якщо діти активно слухають, то лише для того, аби зауважити, де і коли їхній одноклясник помилився. Одноклясники і учительки вступають у ролі інспекторів, які контролюють правильність переповідання. У клясі створюється атмосфера перевірки, а не активного навчання.

У реальному світі люди не говорять всім неперед відомі речі. Дуже нецікаво слухати те, що вже знаєш. Нормальне спілкування вимагає подачі й сприйняття нової інформації. Рівно ж у реальному світі, коли людина перебуває під безперервним тиском контролю, вона ніколи не зможе активно розвинутися та використовувати свої творчі здібності.

«Гість у домі»: Уявіть собі, що до вас завітала мамина знайома. Мами немає вдома. Подумайте, яка розмова може бути з гостею. Зіграйте ролі.
Галина В. Стасюк, м. Львів

Мета особистісно-орієнтованого навчання за принципами «Лицем до дитини» – якнайбільше відтворити реальний світ у стінах кляси. Для цього потрібно замінити підхід до розвитку мови та клясного спілкування. Обговорення цього саме й є завданням цього розділу.

Читай далі:

«Лицем до дитини» > Посібник > Розвиток мови

Останнє оновлення на Вівторок, 05 липня 2016, 12:00
 


Лицем до дитини (стор.23)

Лицем до дитини (стор.24)