Ми відкидаємо читанку

Стаття представляє дві протилежні філософії освіти:

  • перша – подумана для відтворення, через систему освіти, існуючого суспільного стану, а
  • друга – створена для надання можливості учасникам освітнього процесу себе розкрити та вирішити проблеми майбутнього.

Автор статті – Ярина Коваль. Стаття надрукована в освітянській ґазеті «Основа» у Львові в травні 1994 р.

Оксана Винницька: «Ми відкидаємо читанку»

У Львові при інформаційно-методичному центрі управління освіти міськадміністрації ось уже третій рік діють курси «Індивідуалізація навчання в початковій школі». Зачинателькою курсів є уродженка Канади, доктор педагогічних наук Оксана Винницька. Ось що розповіла пані Оксана.

Людмила Рачковська, Оксана Винницька, Галина Синицька
Людмила Рачковська, Оксана Винницька, Галина Синицька
м.Львів 1992 р.

Зміни в системі освіти не повинні обмежуватися лише зміною гасел. І хоч як важливо, що замість тексту про Леніна у читанці текст про Шевченка, але чи тільки у цьому проблема? Чи не варто зазиртути глибше в теоретичні підгрунтя, які становлять базу народної освіти в україні? Адже криза в суспільстві зумовлена не лише словами «Ленін» чи «комунізм», а способом мислення і світоглядом, що стоять за ними. І хіба, змінивши слова, ми не можемо спричинитися до того, що підхід людини, школи і суспіьства буде таким, яким він був і досі?

Є два типи шкіл: перший – відтворює суспільство, другий – змінює його. Перший (характерний колишньому СРСР і, вочевидь, сучасній Україні) – це удосконалена пограма з опрацьованими підручниками, яку вчитель повинен точно виконати і де роль школи – відтворити в майбутньому поколінні існуючий світ. Другий (характерний, зокрема, для Канади та США) – це програма, яка складається із загальних напрямних вмінь, знань та елементів суспільного виховання. Призначення вчителя – спрямувати зацікавлення та спроможності дітей. І, відповідно, роль школи – дати можливість майбутній ґенерації створити світ, який відповідатиме її потребам.

Дві філософії освіти
Дві філософії освіти

Ми відкидаємо, насамперед, програму Міністерства освіти такою, якою вона є, дотримуючись, проте, її загальних напрямних вмінь, знань та елементів суспільного виховання, і розробляємо свою програму, де працюємо на результат, а не на план – як такий. У нас нема сидіння в рядах, піднімання рук, опитування чи виклик до дошки, діти працюють групами, спілкуються одне з одним. Ми відкидаємо Читанку, а натомість звертаємося до дитячої літератури. І кожна дитина читає ту казку чи твір того письменника, який вона хоче. І вже на основі того складаються різні завдання. І, до речі, вчителеві підтверджують: у такий спосіб діти значно більше читають, у них швидше пробуджується цікавість і навіть любов до книг.

Система навчання в Україні є дуже скерована на нагромадження поодинокої інформації. А в нашому ж випадку йдеться, в основному, про розвиток уміння спостерігати, спілкуватися, читати, думати. Тобто поняття оцінювання стає цілком іншим. Бо ми беремо до уваги швидкість розвитку дитини, на якому його щаблі вона перебуває, що ми мусимо робити далі аби підштовхнути її до наступного щабля. Тобто наша мета – допомогти тому розвитку, щоб у наступних класах дитина уже могла вміти вчитися. Бачите, я вважаю, що в початкових класах учень ще належно не вчиться.

Робота в групах на курсах учителів
Робота в групах на курсах учителів
м.Львів 1992 р.

Ми працюємо над програмою середніх класів. Система освіти в Канаді та Америці є інші, ніж тут. І, звичайно, незаперечний факт, що діти в колишньому СРСР і тепер в Україні, котрі успішно здобули і здобувають середню освіту, мають значно бідьше поодиноких знань, аніж діти в Канаді. Та коли йдеться про вирішення поточних проблем, про вміння знаходити спільну мову з інакодумцями, спілкуватися, вибрати щось необхідне з лавини інформації, яка затоплює суспільство, для того, щоб уживати її, створити щось нове, тут українські вчорашні і сьогоднішні випускники виявляються цілком безпомічні. Зовсім інакше є у нас. Бо наша система навчає давати собі раду у суспільстві, яке постійно змінюється. До речі, загально визнано, що кількість інформації після Другої світової війни подвоюється щодесять років.

Я гадаю, що слід видавати підручники із тризубом та синьо-жовтим прапором і російською, і польською, і румунською мовами. Саме Україна мусить плекати у душах своїх мешканців зерно українського громадянства. І про це не можна забувати.

Перший випуск курсів за принципами «Лицем до дитини»
Перший випуск курсів за принципами «Лицем до дитини»
м.Львів 1992 р.

Закінчу працю над змінами до мого підручника «Індивідуалізація навчання в початковій школі», на основі наступного видання якого далі провадитиму курси. Маю надію залучити до викладання на них і львівських учителів, котрі вже можуть поділитися з колегами цікавими наробками. Це по-перше. По-друге, треба братися за розробку цієї системи уже для 4 – 6 класів, щоб можливо, з 1995 року почати впроваджувати її в життя. І, по-третє, восени цього року читатиму спецкурс «Філософські проблеми освіти» у Львівському університеті.

Наше минуле > Ми відкидаємо читанку

Останнє оновлення на Вівторок, 17 березня 2015, 11:35
 


«Відкидаємо читанку»
травень 1994р.

«Відкидаємо читанку»

Завантажити «Відкидаємо читанку»