Сучасний урок з української мови - нові реалії, нові підходи

Хто з нас залюбки сідає писати листа, конспект, план, звіт чи інше?

Багато людей не люблять писати. Застановімся! Чому?

Я люблю писати
Я люблю писати

Чи тому, що часто виникає побоювання, що:

  • десь закрадеться правописна, або граматична помилка
  • десь не буде коми у відповідному місці
  • десь вкрадеться недолуге речення?

Звідки такі побоювання?

Що є найважливішим на уроці української мови?

Чи не найважливішим при писанні, думка?

Адже ми знаємо, – ми пишемо для того, щоб передати на письмі інформацію, спостереження, щось цікаве. Якщо так, то навіщо боятися помилок у правописі та пунктуації?

Де загубилися думки?

Ми висловлюємо думки на письмі
Ми висловлюємо думки на письмі

Коли людина пише, вона висловлює свої думки, передає їх так, щоб інший міг зрозуміти. Хоча технології щораз ширше розвиваються й можна подумати, що вміння писати – зайве, бо все робить комп'ютер. Однак, як свідчить практика, потреба вміти писати щороку зростає.

Як виглядають уроки з української мови в сучасній Україні?

Коли йде мова про писання, мені пригадується урок української мови в п'ятому класі в Києві.

На початку уроку вчитель показала дітям картинку в підручнику та запропонувала написати твір. Діти взялися до роботи. У класі було тихо.

Через 10 хвилин деякі дівчатка підвели голови й сказали, що вони закінчили писати. Учитель підходила до них та вказувала на правописні помилки, відсутні коми. Коли вже більшість дітей закінчила писати, учитель попросила деяких дітей прочитати те, що вони написали.

Наприкінці уроку учитель прочитала опис картинки зі своїх записок та закінчила словами: «Ось так маєте всі писати!»

У мене промайнула думка: «А чому саме так, а не так, як написала дитина?»

Що важливіше: зміст чи форма?

Якщо ми не цінуємо думок дітей, ми їм вкорінюємо поняття, що їхні думки непотрібні та зайві, а разом з думками – й вони непотрібні та зайві.

Зміст чи форма?
Зміст чи форма?

У школі під час писання творів ми часто вимагаємо від дітей, щоб одразу вони писали досконало:

  • і думка
  • і правопис
  • і граматика
  • і каліграфія

Ці вимоги надреальні для кожного з нас.

Застановімся!

Чому ми це вимагаємо від дітей? Ставлячи неможливі вимоги, ми засіваємо перші зернятка небажання писати.

Яку мету повинні ми ставити для уроків з української мови?

Мета особистісно-орієнтованого навчання за принципами «Лицем до дитини» – розвинути прихильне ставлення до писання та читання.

Розвинути прихильне ставлення до писання
Розвинути прихильне ставлення до писання

Оскільки сьогодні багато дітей не люблять писати, що є безпосереднім результатом навчального процесу, потрібно змінити підхід до уроків з української мови. Обговорення цього – саме й є завданням цього розділу.

Читайте далі:

Диктанти на уроках української мови – форма навчання чи перевірка знань?

Диктант – це форма роботи, яка реґулярно застосовується на уроці з української мови. Чи традиційний диктант – учитель диктує, учень пише – сприяє розвитку вмінь писати без орфографічних помилок, чи зайвий раз підтверджує – хто з учнів уміє, а хто не вміє грамотно записувати продиктоване?

Покинути «Урок з української мови» та перейти на сторінку «Лицем до дитини»