Писання творів, як частина навчального процесу

Багато учителів вважає, що дітям не можна писати, якщо вони не знають основних правил правопису. Таким чином вони вважають, що діти с першу мають стати друкарками, а щойно згодом – авторами. Smith, 1986: 130

Застоновімося

Хто з нас залюбки сідає писати листа, конспект, звіт чи інше?

Багато людей не люблять писати.

Застановімося! Чому? Чи тому, що часто виникає побоювання, що десь закрадеться правописна або граматична помилка, десь не буде коми у відповідному місці, десь вкрадеться недолуге речення? Звідки такі побоювання? Чи не найважливіша в писанні думка? Адже ми знаємо, – ми читаємо для того, щоб довідатися щось нове та цікаве. Якщо так, то навіщо боятися помилок у правописі чи пунктуації? Де загубилися думки?

Коли людина пише, вона висловлює свої думки, передає їх так, щоб інший їх міг зрозуміти. Хоча технології щораз ширше розвиваються й можна подумати, що вміння писати зайве, бо все робить комп’ютер. Однак, як свідчить практика, потреба вміти писати щороку зростає.

Коли йде мова про писання, мені пригадується урок української мови в п’ятій клясі в Києві. На початку уроку учителька показала дітям малюнок у підручнику та сказала написати твір. Діти взялися до роботи. У клясі було тихо. За 10 хвилин деякі дівчатка підвели голови й сказали, що вони закінчили писати. Учителька підходила до них та вказувала на правописні помилки, відсутні коми. Коли вже більшість дітей закінчила писати, учителька попросила деяких дітей прочитати те, що вони написали. Наприкінці уроку учителька прочитала опис малюнка зі своїх записок та закінчила словами: “Ось маєте так всі писати!” У мене промайнула думка: “А чому саме так, а не так, як написала дитина?”

Безмежна любов писати твори й несправедлива перевірка – дві крайності , що стримують писати все, про що думаєш. Переконавшись на собі, я визначила:

  1. Ніколи не писати твори в зошитах, які перевіряють. (Твір – це вільний виклад думок дитини і мені ще потрібно подякувати учневі за довіру читати його думки).
  2. Листок- найкраще місце для написання творів.
  3. В процесі перевірки червоної ручки не існує.

Ірина В. Марко м. Львів СШ № 42

Якщо ми не цінуємо думок дітей, ми їм вкорінюємо поняття, що їхні думки непотрібні та зайві, а разом з думками – й вони непотрібні та зайві.

У школі під час писання творів ми часто вимагаємо від дітей, щоб одразу вони писали досконало: і думка, і правопис, і граматика, у каліграфія. Ці вимоги надреальні для кожного з нас. Застановімося! Чому ми це вимагаємо від дітей? Ставлячи неможливі вимоги, ми засіваємо перші зернятка небажання писати.

На уроці мови 15 хвилин писали твір за поданим початком “Василько не вивчив уроку і його запитала вчителька. Що трапилось далі?” Діти думали і працювали з задоволенням. Вони писали правду:

-Василько почервонів;
-говорив неправду (болить голова тощо);
-вчителька поставила двійку (були варіянти, що учителька побачила першого разу);
-одержав прочухана від тата (рідше мами);
-зрозумів, що уроки треба вчити.

Так писала більшість дітей. Звичайно, були винятки.

-Хлопчик зрозумів, що уроки треба вчити. І щодня тішив маму і всю сім’ю гарними оцінками! – пише Ірина.
-Який учень без двійки? – підсумовує Андрійко.
-Не витерпів, і сказав учительці правду, – пише Марта.

А Оля К. написала такий твір, що перевершив мої сподівання: “Вчителька поставила йому п’ятірку за фантазування і сказала, що він буде письменником”.

Я зробила висновок: такі твори треба писати обов’язково.
Любов В. Пастух, м. Стрий

«Лицем до дитини»

Мета особистісно – орієнтованого навчання за принципами “Лицем до дитини” - розвинути прихильне ставлення до писання та читання. Оскільки сьогодні багато дітей не люблять писати, що є безпосереднім результатом навчального процесу, потрібно змінити підхід до уроків української мови з писання. Обговорення цього саме й є завданням цього розділу.

Читай далі:

«Лицем до дитини» > Підручник > Писання

Останнє оновлення на Середа, 03 лютого 2021, 09:44